Одного вечора повернувшись додому я думала. Думки якось самі формулювались у речення і я вирішила написати про почуття незнаю, які саме вам судити.
Я не знаю, як пояснити стан людини коли в її житті з'являється тріщина чи, то сумнівів чи то жалю чи то безвиході. Ти ніби зомбі. Важко коли не можна покластись на друзів яких у тебе просто не існує, бо всі десь повтікали і ти сам на сам зі своєю проблемою. Ти шукаєш відповідь в улюблених піснях на одвічні питання, запитуєш себе вкотре, що таке любов, життя, кохання, чоловік, проблеми, що таке непорозуміння з батьками, вічні борги, стіна без виходу порожня.
Ти блукаєш вулицею міста, бо воно іноді тобі нагадує щасливі дні коли ви були разом там у минулому, а не зараз де він майже, як програма, яка виконує лише функції, де ти не сидиш вдома не латаєш 10 шкарпетку, не готуєш їжу на ранок, бо це зробила мама. Ти вільна, як пташка. Іноді тобі здається, що життя, як вулкан який тебе підкидає і ти летиш високо вгору, простягаєш крила, але всеодно знайдеться ножниця, яка тобі їх відріже, перекриє всі виходи та входи...
Ти закохана в нього чи у тебе сім'я ви щасливі, та період романтики минає настають сірі завуальовані будні, які поглинають тебе, ти розчиняєшся у роботі, чи ще чомусь ти задумана та вічно замучена проблемами і замість того, щоб вільніше дихати звинувачуєш себе чому ти не приготовила йому котлет чи мяса,бо він їх любить, не протоптала шлях до його шлунка, ти вже забула, яка ти гарна, вдягнеш свій сіренький костюм заткнувши мрію про зовнішність собі у кишеню, забудеш все чого ти хочеш для себе, бо вас двоє і ви ділите навпіл життя. Ти затуркана, закручена білка...
Ти рвеш себе на частини, щоб довести я існую я тут та нажаль тебе ніхто не чує і ти вкотре засинаєш у своїй кімнаті з надією, що вихід є. Тобі вже давно звичні образи і докори зі сторони родини про те, що так жити не можна, що треба щось робити, вирішувати, але ти незнаєш як. Ти блукаєш в собі намагаючить виліпити себе, змайструвати піти на компроміс, вибачитись, чи вкотре після гучного кричання ти біжиш у крамничку по відкритку. Ти пишеш, що кохаєш його, пишеш йому, що цінуєш все, що він робить не задумуючись про те, а що він зробив для твого кохання. Можливо він втече вкотре від проблеми на улюблену репетицію чи піде купить пива знаючи, як дорога кожна копійка, а може він зануриться у роботу, аби менше думати про те, що ти йому хочеш сказати чи просто тебе не слухає.
Та одного дня ти не витримуєш тиску і перекреслюєш все, втікаєш від нього далеко ти не хочеш з ним бути, ти незнаєш, як тобі вчинити зараз, ти не хочеш іти ця несправедливість тебе руйнує. Та настає момент коли він говорить, що тебе хтось стримує той кого ти бачиш у сні за ким ти сумуєш. Та , як ти можеш сумувати за неведимкою за тим кого неіснує імені якого ти незнаєш. І ти падаєш у прірву.. Ти плачеш, але сліз твоїх ніхто не бачить, бо це вмирає твоя душа твоя прив'язаність до світу на двоє і тоді ти ділишся на себе і на нього. Ти монета. І вкотре приходиш додому готуєш вечерю, бо зараз прийде він, той хто каже, що без тебе не проживе і ти віриш, закопуєшся по вуха в роботу чи співаєш, пишеш вірш чи твір, який сама ж і читаєш, ти існуєш, то можливо ти тінь просто відображення цього світу. Ні ти хвора тобі потрібні ліки від суму. То може варто полюбити себе, закрити доступ до проблем та зробити їх простіше і хто зна може одного дня він доведе тобі, що гідний бути поруч. І ти не тінь, а особистість, яка теж думає і живе!
|
|
