Давно вже моє літо за порогом,
А я в обіймах осені живу,
Аналізую пережите строго
Й пишу життя сторіночку нову,
Де все-усе неначе на долоні,
А в серці незаживний рани слід.
Моя країна у війни полоні,
Що сколихнула дикістю цей світ.
Течуть думки в минувшину столітню,
Тоді стогнав народ мій у ярмі,
Виношуючи мрію свою світлу,
Аби не жити більше у тюрмі.
Смакує ворог кров’ю – не водою,
Закабалити хоче знов народ
І повінчать навіки із бідою,
Та нас ніхто не зможе вже збороть!
14.05.2023.
Ганна Верес Демиденко