Якось на язику в худого рудого пса-безхатька поселився вірус Гоцак. Мучив він собаку. По піднебінню лазив, горло лоскотав, дихати не давав. Пес на нього гарчав, але вигнати з морди не міг. Вибився за якийсь час зі сил собака, схуд, захрип, бо хворів, а ще ж їжу не завжди мав. Часто її на смітнику шукав, але не знаходив, спритніші собаки, забирали. Та іноді його особисто добрі люди годували – під морду корм йому клали.
Побачив цього собаку і четвертокласник Олег, коли зі школи додому повертався. Пес сидів у цей час біля контейнерів зі сміттям і трусився. Шкода стало хлопцеві його. Згадав він про те, що в наплічнику має булку зі сиром, вирішив віддати її собаці. Скинув наплічника із плечей, почав булку витягати. Пес одразу звівся на ноги, наче відчув, що йому від хлопця щось перепаде. Наблизився до хлопця, очима засвітив, заскавулів. Кинув Олег їду собаці, змолов її рудошерстий до крихти і знову почав благальними очима дивитися на хлопця.
- Ще хочеш? Не маю більше.
Пес підійшов ближче, потерся до руки Олега мордою.
- Дякуєш? Ввічливий?
Пес не відповів хлопцю, тільки ще раз потерся до його руки, лизнув Олегову долоню. Гоцак, відчувши тепло шкіри хлопця аж підстрибнув з радості. Довго не роздумуючи, виповз він із морди пса-безхатька і прилип до Олегового мізинця. «В цього хлопчака, здається, мені краще буде жити! - подумав. - У нього є харчі, одяг. Тіло його велике, м’язисте і тепле. Треба тільки, щоби людське дитя мене якнайшвидше до рота чи до носа свого впустило, чи хоч би до очей». Зайшов Олег до свого дому, зсунув чоботи з ніг. «Як мило й тепло тут! – усміхнувся Гоцак - А таки добре, що я не розгубився і до хлопчикового пальця вчепився! Сподіваюся, що ще трішки, і я опинюся в середині людського сина, оселюся в якійсь великій гарній його клітині, витягуватиму з неї поживні речовини, які поступатимуть через кров, коли хлопчак їстиме-питиме, киснем дихатиме, та й заживу собі веселенько. Діток народжу. Багато діток! Нароблять вони будинків у хлопчиковім нутрі! Добре буде усім нам жити, а хлопцеві – ні. Але він сам винен. Навіщо до хворого пса підходив?»
Та зарано ділив шкіру невбитого ведмедя Гоцак. Олег був добрим хлопцем, але не дурним. Він старанно вчився у школі, уважно слухав пояснення і розповіді вчительки на різник уроках. З уроку курсу «Я досліджую світ» запам’ятав, що коли приходиш зі двору додому, найперше, що треба зробити – це вимити руки з милом. Адже на дверних ручках, перилах можуть сидіти мікроби, віруси. А на тваринах-безхатьках вони точно є. Кинувся хлопець до ванни, намилив руки милом. «Ой-ой-ой! – закричав Гоцак. – Навіщо ти, хлопче, це зробив? Мило – мій ворог!» Олег не чув слів віруса, бо він був людиною, а в людей своя мова і свої звуки. Потримав хлопець мило на шкірі хвилину і змив його. Полетів разом із водою в раковину і скручений вчетверо Гоцак. Нікому в домі він вже не міг нашкодити, мило обірвало йому життя. Вимив Олег взуття, в якому прийшов, протер дверну ручку, до якої торкався, як заходив до ванни, антисептиком, ще раз сполоснув руки і аж тоді зняв із плечей наплічник. З кухні долетів мамин голос: «Взуття і руки чисті, сину?» «Так!» - відповів. «Тоді сідай за стіл у кухні. Я щойно борщ смачний зварила». З’їв миску борщику Олег, подякував неньці». Спитала вона в нього: «Як успіхи твої у школі?» Син мовчки витягнув щоденник, розкрив його на записах розкладу й домашніх завдань за останній тиждень. Навпроти предмета ЯДС вчителькою було написано: «Молодець!» «Так! Ти в мене такий!» - зраділа мама. «Мабуть, це правда, - подумав хлопець. – Навіть пес полизав мені сьогодні руку. Треба буде завтра його знову чимось підгодувати. Ну, а зараз, хлопче, до роботи – домашні завдання виконувати», - сам дав собі наказ.
ID:
971976
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.01.2023 22:15:23
© дата внесення змiн: 28.11.2023 14:51:55
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
гарно ,цікаво 
