Пожарський Дмитро Павлович
(24.06.1983 р. – 06.10. 2014р.)
Умань, Черкаська область
Дата та місце загибелі: 6 жовтня 2014 р.,
с. Старогнатівка, Тельманівський район, Донецька область.
Звання: Старший солдат.
Посада: Гранатометник відділення охорони.
Підрозділ: 14-й батальйон територіальної оборони «Черкаси».
Вони рушали з полігону,
Військові рухались на схід.
- Коли б заскочити додому,
Щоби провідати своїх.
Обнять Артемка і Діану –
Рідненьких діточок малих,
Дружину вірну і кохану,
І їх поцілувати всіх.
Вже кілька місяців як з дому,
А там попереду війна,
Що всіх чекає – невідомо,
Країною снує біда.
Повз рідне місто, славну Умань,
Колона прокладе свій шлях.
Побачитись..А що тут думать –
З'явилась радість у очах.
Але не сталось, як гадалось..
Так обмаль часу, їм - пора..
Колона поспішала, мчалась..
«Пробач, кохана, це – війна..»
Ще в слухавці гудки гуділи,
Ірина їхала в таксі,
З сестрою їх колону стріли,
Сестра й дружина -молодці.
Машини гучно зупинилась,
Їм декілька дали хвилин..
З очей жіночих сльози лились,
Не плакав тільки він один.
Він обійняв свою дружину
Сестричку Олю пригорнув,
І щоб утішити Ірину
Сказав: «Чекайте, я вернусь.
Усіх іду я захищати,
В цей час рушаю на Донбас,
Бо діти наші проживати
Щасливо мають в мирний час.»
Вона ж, стояла і дивилась,
Гули мотори вдалині,
З очей гірка сльоза котилась –
Згущались хмари в висоті.
Вже зовсім скоро чорна звістка
З'явилась пташкою в вікні,
Не стало в неї чоловіка:
Герой загинув на війні.
Це велика трагедія українського народа. Війна - це елемент геноціду нації. Винищення нашого генофонду. Чому цього не розуміють люди. Тай байдужі до своєї втрати. Слава Героям. Вічна пам'ять полеглим.
Погоджусь із Вами наполовину і в тому, що більшість людей, дійсно.байдужі. А те, що люди не розуміють, то це не так. Всі ЧУДОВО все розуміють, але що люди вдіють. З цією війною зайшли в глухий кут, з якого вийти не так просто.
