«Майбутнє – це форма пітьми…»
(Йосип Бродський)
Минуле – це книга.
Я це зрозумів дощавої ночі
Коли гортав свої млисті спогади,
Розуміючи, що нічого не забувається.
Минуле – це книга з шкіряною обкладинкою
На якій нічого не писано,
Тільки прикрашено рубінами, смарагдами
Та шматочками срібла
(Бо ніч – навіть там – на обкладинці).
Теперішнє – це кавалок світла,
Що вдирається в око голкою,
Що малює на стіні черепа
Фрески – вохряні. Про Істину.
Про людину зі свічкою.
А майбутнє – це форма пітьми,
Чорна ластівка, що відлетіла в Африку,
Гніздо якої порожнє:
Ніч там знаходить затишок,
Коли кладе правицю
На рамена цієї жебрачки
Войовник-вершник Сонце.
Майбутнє – страшна чорнота,
Де око відпочиває
І не боїться посліпнути
І стати (як все колись)
Нічим.
Бо Ніщо
Воно тут, воно поруч,
Не тільки в майбутньому.
Дуже цікаві філософські роздуми про життя. Думаю, що потрібно закладати підвалини сьогодні, щоб якомога менше було в майбутньому пітьми, адже те, що було в минулому, не повернеш і не виправиш.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чому майбутнє - це пітьма?
Бо Сонце - наше минуле,
Що через сьогодення -
Туди кидає свою тінь!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Про цю метафору можна багато сперечатись... Майбутнє несне, загадкове, не зрозуміло, що буде в майбутньому - тому воно різновидність пітьмя... А в хороше і прекрасне треба вірити, що воно прийде - це безумовно...
Як добре, що в наших душах живе войовник - Сонце! Як завжди - дуже атмосферно і глибоко! До речі, я вже змогла знайти окреслення тому смутку, який часто зазирає з-поміж Ваших рядків: це не безнадія, не бачення світу в темних барвах, а це якийсь священний смуток, благородний і величний, який не опускає в прірву, а змушує її побачити, пізнати і - спонукає її подолати!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00