«Можливо, край брами міської
Підійме його у повітря
Чиясь нічна воля…»
(Пауль Целан)
Місто, яке назвали Воротами Неба
Зачинило мальовану браму Інанни,
Щоб не пустити пророка овечого –
Бастарда вождя племені пастушуго,
Що вічно дивився в насмішкувате небо
І називав зле Сонце іменем Уту,
І думав, що воно добре,
Тільки чомусь люди й верблюди
Його колись – в епоху дощів – розгнівали,
І з того часу воно кожну билинку палить
І змушує людей шукати прихистку
І ховати тіло під шати.
Він заснув біля брами
Втомившись чекати світанку
І снились йому усміхнені Шеду,
Які сперечалися з Енкі,
Що не давав їм напитися –
Ні краплі води прозорої,
Хоч володів водами глибочезними.
А потім прокинувшись,
Коли зійшла на небі зоря Амаруту,
Літав над брамою, ширяв у повітрі
Окрилений чиєюсь нічною волею,
Чиїмось бажанням, що росло у пітьмі,
Що теж хотіло поринути в Небо, туди,
Де Небесна Ріка
Водоспадом тече в Нескінченність.
Це була воля людини,
Що сиділа на сходах храму
Богині війни та кохання
І чекала…
Я не соромлюсь вчитися на протязі всього життя. Навпаки, тішусь і вдячна, як мене поправлять, а не сміються. Як тут сказати правильно: міфологічні знання, чи як? Дякую Вам.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00