Перед очима зараз нині
Мого дитинства ще весна,
В ній витягає бабця з скрині
Сорочку шлюбну з полотна.
А полотно те домоткане -
Самі робили з конопель,
Та на станку, таке бажане,
Творилось чудо з рук майстринь.
Адже коноплі вимакали*,
Білились сонцем й вітерцем,
А потім в клоччя вже чесались
Старим дідівським гребінцем.
І на станку із клоччя нитки
Стелились в ніжне полотно,
Й талант майстрині ніс відбитки –
Наскільки вправно все було.
Із полотна вже шила бабця
Сама сорочку під вінець.
Трудомістка та була праця
Та мала світлий промінець.
А потім нитки гаптувала
На цій сорочці в полотні
Й узори вправно вишивала,
Щоб під вінець іти у ній.
Я роздивлялась візерунки
На тій сорочці в полотні,
Й були ті вишиті малюнки
Незрозумілі ще мені.
І вже коли сама навчилась
Я вишивати рушники,
Барвиста нитка з рук стелилась
У той орнамент залюбки.
* Щоб з конопель зробити полотно, то потрібно було
довгий час вимочувати бадилля у воді.
Це робилось біля річки чи ставка.
чудово!
