|
Це так незвично майже після п’яти років відсутності повернутися у рідне місто. Місто, яке завжди дивувало, наповнювало спокоєм, впевненістю, бажанням чогось нового. Так, щось змінилося … Не могло не змінитися … Ще більше стандартних нових споруд замість двохсотрічних будинків … Які комусь не надавались під ресторани, бари чи магазини … Ще більше поруйнованих фасадів, балконів … Але все ще витягували свої гнучкі тіла лебеді над філармонією, вростали в землю старі фортечні мури, насуплено дивились кам’яні лицарі зі стін будинків … І дуже суворим був погляд левів під муніципалітетом … Удома … Хоч де тепер його дім? Комп’ютер каже, що його дім тепер Всесвіт …. Щонайменше, Сонячна система. Яку слід оберігати, шанувати, розвивати. Щоправда, його попереднику це не вдалося. Дивлячись, як люди знищують один одного, він дозволив їм розпочати ядерну війну … яка відкинула планету у розвитку на тисячі років назад. І не лише Землю. Її доля виявилась не найгіршою. Позбавлений сенсу існування, Зеус, так його звали, відмовився від молекулярного оновлення і припинив своє існування природним шляхом. Для нього Земля не стала домом. Можливо тому, що він не жив між людьми.
……………………..
У Андрія колись була чудова робота. Справді, навчати студентів не може бути поганою роботою. Спілкування з молодими людьми, не обтяженими досвідом виживання в примітивному світі хабарів, удавання, підлабузництва … При цьому робити це різними мовами, у різних державах, з різними поведінковими евристиками аудиторій.
Цього разу стався цікавий випадок. Близько десятка дипломатів обрали Львів місцем важливої дискусії про долю біженців-утікачів на території Угорщини. Питання полягало у тому, чи повертати їх назад у Сирію, Лівію та Еритрею, чи надати Угорщині серйозну фінансову підтримку для їх розташування, адаптації та медичного догляду. Додавало проблем небажання самих угорців утримувати цих людей. Лише дуже значна сума могла вирішити це питання. Погодилися брати участь у такій зустрічі дипломати Японії, Фінляндії, Індії, Польщі, США та сусідньої Словаччини. Україна мала стати гідним посередником та генератором ідей. На превеликий жаль, за таємною домовленістю уряди Угорщини та України домовились, що зірвуть цю зустріч. Та ще й іноземні дипломати домагалися, щоб переговори постійно вів лише один ведучий, щонайменше тричі змінюючи мову спілкування. Зовсім випадково Андрій опинився у центрі дискусії щодо вибору такої людини. Та ще й до того, володіючи статусом колишнього російського в’язня, сам того не розуміючи, опинився у статусі дипломатичної жертви. Заступник міністра просто ткнув пальцем у нього і розвернувся до дверей. Ось вам і уся вітчизняна дипломатія ….
На щастя, вибір було зроблено ідеально.
- Комп’ютер, прошу оновити бази цих шести мов, які мені будуть потрібні. Також необхідно адаптувати відмінності вимови. Це можна зробити дистанційно?
- Так, у тебе в минулому був досвід спілкування більшістю з цих мов. Це буде зробити нескладно. Складністю мабуть є здатність цих людей спілкуватися у потрібній тональності та з достатньою витримкою. Поки що це видається нездійсненим. Жоден з них не має наміру погоджуватися на фінансування.
- Що ж, ми скористаємося фактором несподіванки. Я буду повторювати переклад англійською. Але користуватимусь кожною з мов по черзі. Крім того, я спробую не нав’язувати їм свою думку, а наблизити їх позиції до єдиної спільної.
Після надмірно короткого лаконічного представлення Інопланетянин зайняв своє місце ведучого. Він очевидно відповідав зараз за цим столом своєму табірному прізвиську. Ніхто крім нього і не здогадувався, наскільки це відповідало реальності.
- Kono isu o toru koto ga dekite kōeidesu (Це честь для мене зайняти це крісло). Я дозволю собі розпочати японською, оскільки це мова народу, що першим на собі відчув жах ядерної зброї. Це вдвічі важливіше для мене, оскільки я є представником народу, який найкраще у Європі знає, що таке радіаційне забруднення. І я є представником народу, який ось уже який рік перебуває у стані війни з в кілька разів більшою державою. І якому вдається вистояти у цій війні завдяки допомозі інших держав. Я прошу вас першим висловити позицію від імені уряду Японії щодо надання допомоги біженцям на території Угорщини.
Зважаючи на честь бути першим та з почуття взаємної поваги японський дипломат висловив свою згоду на фінансування. Можливо, це було зроблено у цілковитій впевненості щодо відхилення цієї пропозиції менш багатими іншими країнами – учасниками.
- Mamy bardzo trudną przeszłość, ale mamy wspaniałą przyszłość (У нас надто складне минуле, але у нас чудове майбутнє) . Так сьогодні говорять розумні поляки та українці. Чи вижила б Польща як вільна нація, якби її біженців на початку Другої світової у Британії та інших країнах не зустрічали як братів. Чи був би у неї шанс на відродження. А що, якщо таке знову повториться … І хтось вирішуватиме таке ж питання щодо поляків? Co radziłby w tej sytuacji najbardziej czcigodny ojciec Kościoła, Jan Paweł II? (А як порадив би вчинити у цій ситуації найповажніший отець з відомих у церкві Ян Павло Другий?)
Спогад про Яна Павла Другого був теж суттєвим чинником. Другу битву було виграно.
- Ukraina on tänään Suomi kahdeksankymmentä vuotta sitten. (Україна сьогодні є Фінляндією вісімдесят років тому). Чи не так? Ви чудово знаєте, як опинитися сам на сам з десяток разів сильнішим ворогом. І ви виграли цю війну. Ви всьому світу довели свою силу. А сильний допомагає слабким. У цього його ще більша сила.
Чи з прихованих сентиментів до України, які завжди мають представники Північної Європи, чи з бажання ще раз наголосити на величі своєї нації фінський дипломат після роздумів та короткої консультації теж приєднався до групи підтримки.
Усі повернулися в сторону американця. Цікаво, що він заговорив українською.
- Я ніколи не зустрічався з вами раніше в Україні? Скажіть мені, як почуває себе людина у вільному світі після російської тюрми?
- Новонародженим, шановний пане.
- Ми не мали наміру фінансувати цей проект. Але ви мене переконали у тому, що це не можна називати просто проектом. Кожне людське життя є неабиякою цінністю. Я думаю, що ви це надзвичайно добре розумієте. Чи варто рятувати планету, якщо більшість на це не заслуговує?
Андрій вже чув це запитання. Йому просто терміново потрібно було поспілкуватися зі своїм другом.
- Комп’ютер, як це розуміти? Звідки у нього це запитання?
- Я просто стараюся допомогти. Можу я щонайменше щось йому підказати.
- Ясно. Дякую.
Це була зовсім маленька пауза, яка виглядала як обдумування запитання.
- Так варто. Навіть заради однієї людини.
- От бачите, і у мене так само промайнула така ж думка. Ми приєднуємося до ініціативи шанованих дипломатів за цим столом.
Битву було виграно. Нехай для людини з його можливостями це можна розглядати хіба що першим кроком, але у цьому першому кроці було аж надто багато символізму.
Посірілий чиновник, чиє завдання Андрій так неочікувано виконав на відмінно, покинув приміщення, навіть не обмінявшись з ним поглядом. Дипломати залишали місце своєї праці з гордо піднятою головою та відчуттям виконаного обов’язку. Україна отримала шість надважливих потисків рук. А Андрієві не залишалось нічого іншого, як прошепотіти: «Ти вчасно, Комп’ютере. Я і не знав, що ти збираєшся мені постійно допомагати».
- Ну що ж, може це початок дружби між людиною та штучним розумом?! Чи ти вважаєш, що це неможливо?
- Навряд чи я той, для кого ще існує слово «неможливо».
ID:
900372
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.01.2021 22:30:47
© дата внесення змiн: 15.01.2021 20:59:52
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
Христос народився! 
Дякую.
нам просто необхідний такий Інопланетянин. Чудовий твір. 
З Різдвом Вас, друже. Щастя Вам та тепла. 
