Далеко в моєму серці, в одній з шухляд
Живе маленький відгомін осені.
Інколи я чую його у весняному вітрові,
Голосі зелених трав і квіт.
Ти прийшов до мене вчора уві сні.
Не повіриш, як рада.
Зазвичай ми бачимось лиш там.
Я знайшла вчора тебе уві сні.
Знаєш, як довго шукала.
Ми разом тільки серед зірок, вони – наш дім.
Колись я малювала на своїх долонях.
Ті червоні лінії посіли в спогадах своє місце.
Боюсь, я власноруч накликала цю біду на нас,
Але це в мені говорить фаталіст.
Ми зустрілись вчора після довгої розлуки.
Начхати, що я нічого не зрозуміла.
Я розмовляю з тобою лиш там,
А ранками вириваю з ночі слова,
Які мені ти казав.
Мені ніхто не потрібний,
Я не відчуваю спраги ні за ким.
Самотність – моя єдина близька подруга,
І вона переконана, що я заслуговую поваги.
Ми вчора бачились втретє.
Дякую Ночі за цей дарунок.
Вона більш не забирає мене у свій полон,
Я сама приходжу, коли час.
Поки сонячними днями я тут – у світі, де ти далеко,
Зі мною поруч самотність.
Я можу укласти договір з долею,
Продати душу Дияволу, серце – Сніговій королеві,
Та в мене не вийде обдурить закони Всесвіту,
Який останнім часом усміхається мені.
