Кладови́ще. Тиша і могили.
У рядах хрести та імена.
Всі, хто тут, колись, як ми, ходили,
І сміялись, аж ішла луна.
Скільки лиць знайомих на світлинах!
Мамине мені, як каганець.
З нею нас єднала пуповина,
Хліб, житло і порухи сердець.
Нині ж ділить нас незримий простір.
Пам'ять лиш про матір, як граніт.
Всі ми на землі цій – тільки гості.
Час піймає нас, залишим світ.
Гарного дня!
