Я більше не хочу писати і плакати ввечері,
Шукати невидимий рай у кожному твоєму реченні.
Я більше не хочу думати: "Що буде з нами?",
Шукати тебе серед хмар,боротись за тебе з вітрами.
Я більше не хочу писати про тебе,для тебе,про біль.
Не хочу тремтіти,коли залишаєш мене в заметіль.
Як тільки в мені прокидаються сотні писак,
Мою душу безжально рве зграя скажених собак.
Я більше не хочу виводити формули нові
До твоїх задач.Я не хочу більш драми і крові.
Я просто хотіла тримати тебе за руку,
Ділити твій біль і приймати без жодного звуку.
Та більше не хочу любити тебе.Ти далеко.
І моя любов - це моє персональне пекло.
Все пройде,мов той сон,все затихне й почнеться спочатку,
Але серце своє і свій біль я залишу тобі на згадку.
