Зірвавшися зі скелі я летіла
У прірву. Та згадала - маю крила.
Було мені одразу дуже страшно,
Про них бо забуваю неуважно.
Не стримала емоціі нещасна,
Було моє послання те невчасне.
І шкереберть немов життя летіло,
Але згадала - маю таки крила.
На всі легені набрала повітря.
Так, грішную мене, легко судити.
Та, коли ви втрачаєте кохання,
Не прірва це? Не подих, як в останнє?
О, вітер любий! Вітер сподівання!
Моє допоможи здійснить бажання -
Щоб не жбурляли по мені каміння,
Даруй мені підтримку і прозріння.
Ні заздрощів, ні зла в душі не мала,
Я просто, мов життя, його кохала.
А нині, мов у прірву полетіла...
Але згадала - маю таки крила...
