Вирішила Оля поїхати додому разом з мамою. Директор закладу виділив машину, лікаря для безпечної дороги. А в місті Лебедин місцевий лікар казав, щоб привезли на огляд дівчинку спершу в один день, а потім в інший, зрештою вирішив прийняти хвору в понеділок. Та було пізно їхати...
Мама не відходила від своєї доньки, намагалася покращити її страждання. І Олечка казала: "Мамо, які ви у мене гарні, всі сплять, а ви не спите!". Одного разу промовила: "Мабуть я не вилікуюся, отаку хатиночку доведеться бросать!" - родина перейшла в новий будинок.
На другий день Різдва дівчинка попрохала умитися, і після того, коли їй допомогли це зробити (подали миску з водою), вона сказала: " Хай сьогодні йдуть до нас люди!", а перед цим, як починався день, не хотіла нікого бачити. Потім попросила поїсти і, підкріпившись, попросила, щоб її повернули до стіни, а через хвилину - на хату. Все повторювала: " Боже, дай мені сили!". Через деякий час засміялася і каже батькам: "Цілуйте мене!", - таким чином прощалася з ними, бо ангели вже прилетіли по її душу...
Дівчинці йшов 14 рік. В 1973 році Оля покинула цей грішний світ.
