В фантазіях дитинства ти був супергероєм,
Підкачаним, струнким і вмів літати.
Ти рятував цей світ від зла і геморою
І мріяв лиш про то де б тих пригод узяти.
Наповнював ці рвіння юності жагою -
Свій гурт, дівчата гарні, зірка кавеену.
Але похмілля зріле той кураж зняло рукою
І вже підстрелений буттям на липову виходиш сцену.
Тікаючи від факту, що життя сурове,
Замислював свій план, якій усе долає,
Знімає в мить похмілля то хєрове -
І діти будуть ситі й дружина не волає.
Але важка буденність тих реалій
Розбилася ущент о слабкість духу.
Ти не зриваєш нині ні овацій ні регалій
І схожий більше на велику сонну муху.
То як би не злітав думок твоїх політ -
Хоч капіталом керував, хоч з автоматом захищав Вітчизну.
Та правда в тому, що ти виробляєш лиш свій кал і піт,
Складаючи у кошик для прання однаково брудну білизну.
Цікавий вірш! 
