(Їдучи в тролейбусі, побачила скаліченого атовця)
Йому несила заховать шрами,
Що вкрили і потилицю, і руки,
Й в буденному житті його штормить,
Тривожить з побратимами розлука.
У госпіталі вдруге народивсь,
Коли нарешті знов прийшов у себе…
Очима він по стелі поводив
І зрозумів: не час душі на небо.
Ще мозок закривавлений слабів,
Та змалював картину того бою…
Ніколи б не пробачив він собі.
Коли би друга не прикрив собою.
І хоч ціна висока за життя:
Каліцтво там собі тоді отримав –
В душі не мав ніколи каяття,
Адже живі обидва, незборимі.
А це для всіх сьогодні головне,
І я за вояків обох радію:
Хай лихо у житті їх обмине!
Хіба не подвиг це, лише подія?
15.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
дуже актуально. Мало хто пише на таку тематику. Навіть я не пробувала. Як тільки починаєш писати про вбитих, ранених, скалічених віиною, навертаються сльози, губляться рядки, не шикується рима. А треба, треба більше писати про героїзм наших воїнів, бо про них крім нас простих людеи ніхто і не згадає. У вас це дуже гарно виходить. Та і взагалі поезія ваша прекрасна.
дуже хочу, щоб ви прочитали мої етюди і дали оцінку. ВАш коментар для мене важливии.
Плчему все пишут о нынешних реалиях и упорно не хотят помнить Вьтнам, Афган, Чернобыль, Отечественную? За то уже отболело? Или не болело вообще никогда? Стих хорош и переживания понятны. Не понятны только пробелы в памяти.
Talia відповів на коментар Zorg, 15.08.2020 - 22:52
Просто зараз модно
Бути патріотом...
Да и не болело никогда, видимо.