Минає день... у спогадах лунають
Твої слова, останнє „прощавай”.
- Ти вибач, іншу я кохаю...
- Я зрозуміла...що ж, бувай.
І відвертаюсь...ти не бачив
Як я померла водночас,
Краплини на щоках – я плачу,
Навіть хмари оплакують „нас”.
Дощ пройшов... душа лине до неба,
Відпустіть її думи сумні,
Забуття та спокою треба,
Досить болю вже їй і мені.
Сни жахливі...від них прокидаюсь,
Сердце зраджене в пеклі горить,
Я забути тебе намагаюсь,
Хай кохання мене залишить!
Самота...ти моя рідна сестро,
Наречена я смутку тепер.
- Боже милий, хіба ж це чесно?
- Я за ваші гріхи помер...
