Очі утупились в скло перед ними,
Дивляться, вловлюють світло зрачки.
Скло впереді, а за ним швидкоплинним,
Диким потоком повзуть хробачки.
Кожен із них гордо простір минає
Всіх покриває надмірності лак.
Кожен людиной себе називає
Хоч і живе, як великий хробак.
Люди не просто повзуть й пожирають.
Їх не окрилює гордість гірка.
Люди лиш ті, хто себе споглядають
Й бачать у дзеркалі лиш хробака.
