Така вже доля ваша материнна - Зростить, навчить і випустити в світ.
Ми всі говоримо про мужність та героїв,
Про Батьківщини лицарів-синів!
Проте не згадуєм про тих, хто в неспокої,
Щодня за них-за їхніх матерів...
Ні разу, ні газети не канали
Не описали мужність цих жінок,
Що на колінах Бога вихваляли,
Щоб він зберіг на фронті діточок!
Хіба для куль вони дітей ростили?
Для мін? Гранат? Чи може для війни?
Для них у двадцять риються могили,
Куди лягають ріднії сини...
Ріднесенькі, прошу побережіться!
Бо наша доля не питає вас.
Ми мусимо від ката борониться,
Ми знаємо, як любите ви нас!
Ми знаємо і нам у двіччі важче.
І кожен раз поріг ваш перейти
Назад, де автомат та клята каска
Нам боляче -за вас наші думки.
В прощанні із одними ви словами:
"Не любиш нас. Куди ти знову йдеш?!
А ну ,назад! Назад, я твоя мама!"
І зі слізьми тихенько обіймеш.
Така вже доля ваша материнна -
Зростить, навчить і випустити в світ.
Хай сорок нам, та ми для вас дитина,
Скільки б не мав я за плечами літ!
