1. Нема, нема – і знову їй
Вже вкотре вірш пишу новий.
Й до чого все воно отак от йде?
В піснючій каші і в’язкій
Давно втрачаю глузд я свій,
Що вже й не розберусь – як, що і де.
Блукають під пером слова,
Й любов – сам кажу – нежива,
Та не спинить все стомлених думок…
Під дахом спільного "хліва",
Чи у купе однім, бува,
Так часто у думках моїх ми вдвох.
Приспів:
Мій розуме, вернись у свій же дім!
Так рідко залишав, та рідко вже буваєш в нім.
Та не повернешся мені на втіху.
У домі тім давно вже знесло стріху.
2. Нема, нема – і знов про нас.
І вкотре не лікує час…
Про нас вже стільки склав стандартних рим.
В пустелі штучній – моїх днях
Я сам блукаю по світах,
Й не розберусь ніяк все – що по чім.
І на свою ж таки біду
Одної думки не знайду,
Й, мов по калюжах, всім наперекір.
У свому райському саду
Ще б щось привести до ладу,
Доки не буде золотих тут гір.
Приспів.
3. Нема, нема, і знов – нехай –
Я їй поставлю зайвий "лайк".
Серце ж співа з-за стиснутих зубів.
Напіврозбилося – ай-яй…
Колись чудив – тепер гуляй.
Ти маєш те, чого колись хотів.
Між пошматованих листків
Своїх нікчемних тих віршів
Си застосуй спокійно сірники.
Не стерти в пам’яті слідів,
Що, наче п’яний, наробив,
Й жалієшся си на життя своє.
Приспів.
Вересень 2013
Написане можна спалити так...А от пам'ять завжди житиме... 
