Сини мої, борці мої святі.
Якби могла, горою б за вас стала.
Розп’ята я лежу, мов на хресті.
Душу вже Богу сотні раз віддала.
Серця нема у грудях, там вогонь,
Котрий вже відгорів... А попіл змився.
Здається, не піднімуся, либонь,
Бо український дух в труні закрився.
Сини мої, простіть мене за те,
Що труни з вами в землю заривають.
«Герої не вмирають» , - кажете.
Кого ж тоді мами, вдови ховають?
