«Рятуйте! Поможіть! Я в неспокої..
Я просто загубилась у сльозах.
Лиш смуток, крики, зло і недовіра
Знаходять віддзеркалення в моїх очах..»
Весь час ти відчувала цей біль, тривогу, неминучість долі. Ти, неначе поранена пташка, закована в клітці, рвалася на волю. ...Розуміла, що ця безцінна, необхідна, як повітря, воля, дасться тобі великою ціною....Ти просила допомоги.....Але пробач, ми не змогли тебе вберегти.
Веселою, талановитою дівчинкою ми вперше зустріли тебе в інституті. Ти так любила КПІ . Три навчальні семестри їздила сюди, долаючи чималу відстань. Але ми не бачили на твоєму обличчі втоми – воно завжди сіяло в усмішці .Laughing girl ... Ти сама себе так назвала.
Скільки талантів мала ця дивовижна дівчинка. Її вірші, прекрасний голос – це душа, яку вона боялася показати. Музика була частинкою її життя. Ось як вона про неї писала:
«Для мого серця ти - відрада,
Тобою дихаю, живу,
Ти - заспокоєння, порада,
Ти - ніжний вітер мого сну....»
Довгі вечори Віка проводила з гітарою чи за фортепіано. У привідкритому вікні лунав її чарівний голос. Він, овіяний вітрами, повертався кришталевою луною з неба і перевтілювався віршем на аркуші паперу.
Віка ...Вікторія – перемога. Недарма ти народилася 9 травня . З кожним днем ти нас дивувала. Памятаю на день студента ти довела всім, що твоє ніжне, тендітне тіло не слабше від чоловічого і змагалася з хлопцями на віджимання. Ти натхненно вчилася, прекрасно володіла англійською. Життя тільки починалося , але в ньому зявияся він...
Ти подарувала йому 2 роки свого дорогоцінного життя, яке він так жорстоко забрав. Твоє прекрасне, добре серце було в полоні жортокого кохання:
«Я живу, неначе в злому сні,
Де хмари здатні ранити,
А вітер може вбити
І залишити лиш
Червоні краплі з мого серця.»
Скільки горя ти їй приніс, скільки сліз? Вона благала тебе відпустити, але ти знущався. Віка пішла від тебе та знала, що в цьому житті ти її не відпустиш. Немає нічого гіршого ніж розуміти неминучість. Але ти жила з цим, дівчинко ти наша. ...
В останній день свого життя ти була така щаслива. Ми пішли групою кататися на ковзанах, а потім просто гуляли. В той день ти витирала мої сльози і сказала: « Не плач, Юля, ти ж така хороша.....Знаєш, а я закохалася , так сильно і, здається, вперше по-справжньому..........» Ці слова будуть вічно лунати в моїй душі.
Віка!!! Ти була янголом на землі та тільки з поломаними крилами. Тепер Ти житимеш в своєму справжньому домі – на небесах:
«Теперь я полечу с порывом ветра,
Размахом крыльев тучи разгоню,
Весь мир у моих ног, до сантиметра,
Ни грому не подвластна, ни огню.
Теперь меня никто не остановит,
И больше ничего я не боюсь.
Свободная! И мир предстанет новым…
Лечу!.. И как прекрасен жизни вкус!!»
Ми будемо вічно тебе пам’ятати.
