Люба моя,я згідна,не маєш страждати,
Адже не винна ні в чому,безгрішна.
Твоя совість чиста,ти наче Терезонька Мати,
А люди руйнують тебе так поспішно.
Сам Бог вже не витримав,послав нам покару.
Бо стали грішити ми,перестали Його боятись.
І ходимо в світі цім,наче примари.
Служимо злу,перестали щодня старатись.
І що ж виходить,винуватці ми.
А спокутує гріхи наші,невинна Україна.
Ми не ціним волю,і стали нелюдьми.
Та ми піднімемо на ноги цю країну.
Кохана моя,ти нам тільки пробач,
Ми воюєм,тіла в землю кладем.
Наші старання,дорогенька,побач.
Заради тебе своїх близьких,у поле бою ми шлем.
Нехай ворог глузує,нехай сміється.
Та ми не здамося,ми всі йдемо в перед.
І зла не бажаєм,та він ще сльозами заллється,
Візьме ще на плечі наш тяжкий берет.
Моя ненько любима,тримайся ще трошки.
Із тобою ми разом у поле підем.
Зробимо все щоб зацвіли твої очі-волошки,
І вітаючи з перемогою,тобі букет маків нарвем.
