Буває так, що на мене нахлине радість без причини
Так ненадовго, мабуть, на якісь хвилини,
Але така, що все єство моє співає,
Скрізь музика незнана, благодать витає.
Навіть не знаю з чим це порівняти,
Як описати це, як людям передати?
Можливо що про стан такий говорить йога,
Можливо, відчуває це монах, звертаючись до Бога.
Цю радість неможливо описати словом,
Вустами відтворити, подаровані нам Богом
Блаженства безпричинного хвилини,
Нектару благодатного краплини.
Як листя позбуваються дерева восени,
Так ми всі неприємності маємо скидати,
А радість, як паростки весни,
Ростити у собі, плекати.
Тоді наш світ наповниться Любов’ю,
Із часом пропаде страх небуття,
Тому що все в тобі, усе життя.
