Чигирику А.С.,
нащадку чигиринських
козаків, у день 70-річчя
Степе безмежний, буйство вітрів і трав,
Чумак тебе зміряв, козак верствував,
Навпіл розкраяний Дніпром ти священним,
Козацької вольниці батьком хрещеним.
Стою серед степу чи може вартую,
Стогін землі під копитами чую,
Вітром у полі пронеслись навіжені,
Багрянцем вкрилися трави зелені.
Турок, татар, що темная хмара,
Що тих овець незліченна отара,
Січа завзята, рубати й рубати
За поневолені долі дівочі, за спалені хати.
День закотився, сонце сідає,
Сліпий бандурист тугу наганяє,
Сурми заграли сотні зібрати,
Рани загоїти, героїв сховати.
Вітер стихає, по схилу спускаюсь
Дніпрові вклонитись, водиці напитись.
Стихло тремтіння, біль вгамувався.
Чи не я той козак, що за татарином гнався?
