Як я ненавиджу кохання…
Як я ненавиджу любов…
Пянкий цей аромат , зітхання…
Бажання, пристрасть – це терор!
Ти віриш ,мрієш, ти кохаєш,
На крилах щастя високо літаєш…
Та от діставшись апогею!
Отой вершинки , майже рай!
Він! Він той милий і єдиний!
Зламає крила, знівечить і вб’є…
Уб’є любов, згадання й мрії!
І не подасть руки надії…
А мож подасть !?
Ні , це лиш мрії…
Ти розіб’єшся пташечко моя…
Занадто високо літала…
І дзвін тривоги , що лунав зі всіх сторін
Ти легковажно без довіри відкидала…
Ти вірила в кохання, у любов…
Занадто вірила… І поплатилася ціной…
Тепер , голубка, що в раю літала,
Тепер ти павший янгол
Без надії й мрії…
Всього лиш з тінню від душі…
І серцем дзеркалом розбитим на друзки…
PS.
Присвячено к.ф
«Ангел» Франсуа Озона
10.01.10
