Мій біснуватий винограде,
Що лізе лозом на пруття,
Що лізе листям на оргади,
Що плетом здушує життя!
Твої безбожні пишні грона
Налиті соками із лих.
Ти ріс біля святих хоромів,
Та із земель безплідних, злих…
Заходив ти у вікна й двері –
Не стукав. Плівся на диван.
В нахабній, як завжди, манері,
Обводив мій безвільний стан.
Скажи, то я роздерла шкіру,
Зелені пагони рвала?
Повір, я буду знати міру,
Із грон твоїх п’ючи вина.
