Накульгує вітер на зламані ноги,
Обірвані крила спалили йому.
Він неба не чує, сліпий та убогий,
Все виє у труби на кожнім дому.
Він стукає в вікна на кожнім порозі,
Хитає ліхтар, і залякує пса.
Кружляє, мов п’яний, по пильній дорозі.
І стогне, і тягнеться у небеса.
Плюється грязюкою в кожну людину.
Відхаркує радіактивний графіт,
Шукає наосліп когось, хто є винний,
Того, хто свинцевой бронею бринить.
Він знати не хоче, чому отак стало,
Блукаючи в стінах померлих хатин.
Лишилось недовго, лишилось замало -
Задушує терпкий, пекучий полин.
Розірване небо тут плаче ураном,
Скрегоче іржею березовий гай.
А вітер в уламках зализує рани
Росу умовляє: «Стривай, не вбивай.»
Не бачить, не чує, не спить і не дише,
Лиш кров його впитує мертва земля.
Він мовчки вмирає, він стогне тихіше,
Обірвані крила звисають з гілля.
05.05.2010 р.
Дякую, за оцінки.
Образно и сильно!
