Він летить. Розмахує своїми широкими крилами. Це точно він – Чорний Ангел… Його очі блукають вулицями, поміж будинками. Вони шукають карі зірочки її очей. Глуха ніч. Він уже стомився, геть виснажився. Темна сльоза скотилася по мертво-блідому обличчі. В жилах кров забила з новою силою. Він відчуває – вона десь поряд. В темних очах віддзеркалюється надія. Його крила підіймаються – він знову летить. Пасма чорного волосся спадають на обличчя. Але йому до цього байдуже. Очі вже не дивляться, він летить серцем. Ліва рука щось міцно стискає… Із закам'янілого кулака витікає струмочком щось темно-багряне. Кров… кров того, хто забрав її життя.
Йому здавило у висках. Вона… сидить біля того, чиє життя зараз краплями позначає темний шлях… Їх погляди зустрілися. Її – ненависний, болючий; його – ніжний і, водночас, пустий. Він все зрозумів… Тремтяча рука розчепила пальці. На волю вирвалось те, що так болюче стискалось у його руці. Її очі виблиснули радістю. Вона почула дихання такої близької людини! Та людина ні її, ні його не побачила, лише відчула моторошний холод та теплий дотик.
"Пробач мене! Можливо тепер твоя душа у раю!.."
МИ НЕ ЦІНУЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО, ПОКИ НЕ ВТРАЧАЄМО ЦЕ…