І життя буде мало, щоб всю історію розказати –
від початку й до кінця детально передати.
Це передмова до мого Каяття – пробач –
колись я мав то сказати, чи я просто глядач?
І життя буде мало – тебе в моїх очах описати:
найчарівнішу й найдобрішу – не передати;
наймудрішу й незрівнянну – Принцесу мою,
що тобі незчувся душу віддав свою...
І життя буде мало... А може ще є сили й шанс –
шанс всі свої помилки в тебе відблагати –
прокинутися від народження єдиного «нас»...
Шанс... Я так його чекаю і буду... Буду чекати!
Принцесо ти ж і є життя – без тебе його мало.
Так я проживу, навіть якщо тебе не знайду,
але без тебе кольору буде просто замало –
не буде зелені в моєму маленькому саду...
Знаєш, а може й не насмілюсь тобі це показати,
покаятись і на світлі показатись – зізнатись,
що тоді я сам собі збрехав і злякавсь...
І життя буде мало на тій зупинці де я зоставсь...
