Чиясь душа літала попід небом,
Вдивлявся погляд в поле і ліси,
Душа летить до Бога, але треба
Останній раз напитися краси.
Рідних доріг і перехресть, і шляху,
Якими йшла сама на ту війну,
Де без жалю життя одне на плаху
Поклала разом з словом: "Я люблю..."
Летіла птахом обпаливши крила,
Лишила тіло там - на тій війні,
До неньки чорна звістка долетіла:
" Не плач, матусю, я прийду у сні..."
На землю небо пролилось дощами,
Вільна душа пішла в його блакить...
Вклонімось душам, що вони над нами
Тримають небо, хоч їм так болить...
Галина Грицина.
