Щороку четверта субота листопада в Україні є Днем вшанування пам’яті жертв Голодоморів 1932-1933 років, а також масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років
У тиші степу вітер завжди вільний,
Там колосився хліб, мов золота ріка…
Прийшла біда, мов звір холоднокрівний,
І стала ніч в серцях людей важка…
Не пісня жайворонка там лунала,
Не сміх дитячий в полі розквітав.
Той хліб, що вкрали, кров'ю обливали,
А вітер крики й плач у полі гнав...
Земля родюча, щедра і багата,
Мов мати, що завжди дітей годує,
Зали'шилася гола й розіп’я'та,
Бо смерть несамовита скрізь лютує.
Мовчали в горі села й не світивсь вогонь.
Старий й малий, мов тіні, вимирали...
Їм нечисть на життя поставила кордон,
Й від голоду, бідненькі, пропадали.
Дитячі очі – мов зірки згасали,
В очах дорослих поселилася печаль.
Косив їх голод й душі відлітали,
Не залишаючи ні сліз, ані прощань.
Земля, мов свідок, все в собі тримає
І пам’ята про тих, хто не дійшов...
Вона у хлібі пам’ять зберігає,
Про штучний голод нагадать щоб знов.
Хай пам’ять наша не згаса сьогодні,
І назавжди хай буде, мов стіна,
Щоб не забути болю ту безодню,
Й щоб Україна квітом розцвіла.
