Сиджу зовсім без інтернету. Через деякий час усе ж таки отримую повідомлення про те, що система інтернет-зв'язку зазнала суттєвих пошкоджень і її робота буде відновлена через рік. Повідомлення, як би це сказати, шокує. Ми вже й загалом вся система освіти настільки прив'язані до інтернету, що без нього ніяк. Щоправда, з'ясовую, що студенти теж не мають можливості виходити на пари регулярно за графіком. Інформую безпосередньо завідувача про проблему. Отримую дозвіл на асинхронне навчання. Використовуються для зв'язку зі студентами всі можливі месенджери. Скидую в них лекційні матеріали. Цілодобово приймаю роботи з виконаними завданнями від студентів. Навчальний процес іде і вдень, і вночі. Впоралися, подолали, перемогли. Стоятимо й далі на сторожі.
Написати мемуари після закінчення війни непогана ідея, бо, дійсно, не про все зараз, коли ще війна триває, можна написати. А деякі речі навіть і потім лишаться, думаю, в архівах. Тому в багатьох випадках в оприлюдненому тут фрагменті, назвемо його художніми спогадами, бо вони не мають точної хронологічної послідовності, не конкретизуються місця, люди, всі ті загрози,
з якими довелося зіштовхнутися, як мені особисто, так і моїм знайомим, близьким. Деякі речі, можливо, гіперболізовані, а в деяких випадках навпаки применшено рівень загрози. Коли мене запитували, а чи прилетіло, куди прилетіло, то точної відповіді ніколи не давав. Бо це рівень і загальної безпеки, і особистої теж. А Бог його знає, хто тебе слухає в цей час і хто написав смс під виглядом друга .... Стандартні відповіді в таких випадках для особливо настирливих: -Та десь там далеко. -В іншому кінці міста щось гупає, а в нас тихо, спокійно. -Ладно, мені пора трохи пройтися. Відключаюся, бувай. Читай - все настільки серйозно, що терміново треба бігти в укриття.
... Дасть Бог, колись можна буде про все написати.
(Кінець ознайомчого фрагмента)
Тому й написали Вам про книгу, адже, відчула сама брак інформації про те, як було насправді там в самому пеклі війни з першого дня. Дякую, Вам. А ще хочу сказати, що подача спогадів, подій у Вас чудове. Успіхів Вам.
Письменник повинен мати чуття. Це дозволяє й яскраво описувати події й бачити, мабуть, людей наскрізь. Дякую, що читали. І за пораду теж. Повернусь, сподіваюсь, до цієї задумки колись. Треба поки переключитися на інші види творчості, більш прагматичні
