Ці чотири місяці були присвячені науці. І вони, дійсно, були плідними в цьому плані, хоча й було чимало різних побутових труднощів, але встигав, як не дивно, все робити, попри перебої з водою, часту відсутність світла, обстріли та інші негаразди та труднощі, зумовлені перебуванням у прифронтовому місті. Ще менше крамниць стало працювати на районі. Траплялися випадки мародерства. Діставалося різним "Кисетам" та "Аттікам". Загалом до від'їзду дорослі члени сімї встигли зробити певні закупки з розрахунку на шістьох чоловік. Тому голодним не сидів. Було спочатку чим перебитися. Плюс на перших порах "Агромол" виручав. Сніданки могли складатися з хліба зі сметаною. Потрапляв бувало на живі черги за гуманітаркою, то перепадала інколи якась кількість брикетів "Мівіни". Пізніше, коли трохи налагодилося з міським транспортом, на роботі теж кілька разів видали допомогу. Потім надходило кілька посилок від колег, що перебували на Західній Україні.
Це було життя з постійно набраною ванною та всіма можливими ємностями. Сніг у якості води для технічних потреб теж використовувався. Потім трохи налагодилося й постачання питної води.
Десь через тиждень після відї'зду моїх і чергового обстрілу, від якого дзвенів посуд у шафі й трохи хилитало загалом увесь дім, сусід також переправляє свою сім'ю подалі, бо запаси стресостійкості в його жінки теж вичерпалися. Спільність ситуації зближує. До цього практично не спілкувалися. Проте не так і сумно, бо діти на мене полишили морську свинку, а теща лишила в гуртожитку рудого кота. Було про кого дбати.
