Я, не так давно, зрозумів одну страшну річ: все життя дорівнює слову «чекати»
Чекаю, поки охолоне кава...
Чекаю літа... Жду вже Новий рік...
Чекаю: де ж ти забарилась, слава?
Чеканню я давно вже втратив лік...
Чекав, як мама забере з садочка...
Чекав, як в школі продзвенить дзвінок...
Чекав, коли закінчиться відстрочка...
Чекав, коли настане, врешті, строк...
Чекаю як наїсться чорна кішка...
Чекаю повідомлення в Фейсбук...
Чекаю, щоб укластися до ліжка...
Чекаю музики знайомий звук...
Чекаю, як і всі, свою зарплату...
І жду погоду з моря між вітрів...
Чекаю, щоб когось та й покохати,
Чекаю ту, яку я не зустрів...
Чекаю злого підступу й трамвая...
І жду доставки піци в опівдень...
Що все закінчиться колись, я знаю,
Та ждать не варто радісних пісень...
Чекаєш подарунків, просто слова...
На телефон чекаєш ти дзвінка...
Чекаєш перемогу... Знову й знову
Чекаєш влучного таки рядка...
Чекаєш на новини добрі лише
І віра ця в майбутнє не спроста:
Авжеж, полковнику ніхто не пише,
Та він чекає лиш свого листа...
Та найважливіше - тебе чекають
Додому... в мережі... і в цьому суть:
Очікують, пантрують, дожидають,
Твоєї усмішки, як світла, ждуть...
21.11.2024