коли сонце
страусовою головою
ховається в пустельний пісок
що в долонях розсипається
мов логіка сну по пробудженні —
рябок судомно махає крильми
щоб вигребти млу із неба
а все що в нього виходить —
не падати вниз
не падати — поки що —
в шурхотливі піски
по яких не зміг би
пройти безшумно
навіть привид в пуантах
не кажучи вже про нас
схвильованих і вразливих
бо йдемо на відлуння
своїх же слів
бо з дірявих долонь
майже все просипалось
а час мов мале бісенятко
грає із нами в піжмурки
і навіть буває — на мить —
спускає з очей
16.05.23
