Вже два роки війна
і спочину нема,
і не видно кінця.
Обстріляла міста
в нас московська орда
в тім не наша вина.
Як не глянь навкруги
скрізь одні бур’яни,
обгоріла земля.
Україна в вогні,
йдуть запеклі бої...
Будь проклята війна!
Гинуть доньки й сини,
все ідуть в засвіти -
їх хороним щодня.
У сльозах матері,
і малі, і старі,
і лиш горе й туга.
Де раніше був дім,
то руїни і дим,
обгоріла земля.
У цих селах й містах
вже нічого нема..
Будь проклята війна!
Та тримаймось, брати,
щоби землю спасти,
мусим битись щодня.
Проженем ворогів -
цих московських катів,
відбудуєм міста.
І крізь гірку сльозу
ми зустрінем весну,
та вшануєм бійця.
І засієм поля...
Хай вродиться земля
й колосяться хліба.