Густий туман, над річкою… тривожить серце,
І не звучить потік води, младі джерельця,
Застиг і місяць молодий поміж хмаринок,
До тебе знов, я не знайшов рідних стежинок.
Густий туман оповив, у душі сумління,
Не спромоглись, вдвох досягти порозуміння,
Чом піддались, темній імлі в осінню пору,
На душі важко, я ж цінив чарівну вроду?
Так часто згадую .. у гаю, в осіннім царстві,
Для мене ти, як королева в білім платті,
Уста до уст і стук сердець та таємничість,
Усіх бажань, здолала нас, раптова близькість.
На тебе я.. одяг вінок, барвисте листя,
І кілька ягід горобини, це ж намисто,
У ніч цнотливу, в забутті, то ж закохались,
У майбутті, життя безхмарне, сподівались.
Сяючі очі - блакить неба, тепле літо,
Дарунок - усмішка, стрічала так привітно,
Вдень і вночі, її плекав, приносив квіти,
Мрії, надії, прийде час зігріють діти.
Стрімка ріка й густий туман, став на заваді,
Місток між нас змила вода, раптово в зраді,
Ти запідозрила, чому ? Серце страждає,
Геть до сивин у вигнанні й досі кохає.
Густий туман, приліг до ніг, про тебе спогад,
Якби ж було, все, як колись, весела поряд,
Я б залюбки, із хвилювання розплів коси,
Й ніжно устами, зняв із вій щасливі сльози…
Навіщо ти, нас розлучила? - скажи осінь.
