Я не вирощую квіти,- блакитноокі, рум'янолиці, сонцесяйні,-
Не плекаю аромати п'янкі та солодкаві...
І, навіть, куля моя золота, і та - не моя!
Моя залишилась в іншому житті...
А та, що рясніє поруч - бачить небо за чужими парканами.
Я ж маю лише насіння...
Привезла його з собою в улюблених палітурках.
На білих родючих аркушах, пульсуючих сенсами віри,
проростатиме чар-зілля.
Його нестиму на освячення і не лише у червні!
Сила ж його - над усі замовляння і трунки знахарські.
Супроти недуг людських, а надто, супроти слабкости духа...
Бо коріння цих первісних трав - міцніше за коріння дуба,
а крона - захист, що вріс душею в небо.
Спитайте мене: - Звідки привезене це насіння предивне?
- Звідтам, де простота дорожча серцю за велич...
Де любов у всьому,- навіть там, де й не сподівався.
Звідтам, де земля і небо одвіку й навіки разом!
З краю, де живуть блаженні...
Де примостився відпочити сам Бог.
10.08.2022р.
Метафорично, сокровенно.... 
