Пам'яті свого земляка, однокласника
Кондратюка Миколи Степановича присвячую:
Нехай земля стели́ться пухом
І вирушає в світ душа.
Й як пташечка, єдиним змахом,
Розправить крила неспіша,
Окине оком вже востаннє:
Знайомих, друзів і свій дім,
Де залишились сподівання
І мрії нездійснені в нім;
Де незакінчені ще справи
Тебе чекатимуть завжди
І на світанку лиш туманом
Ти повертатимеш сюди;
Постукаєш тихенько в шибку,
Кругом подвір’я обійдеш,
Скупу сльозу тихенько витреш
і непомітно відійдеш.
Душа ,за хмарами як пташка,
Змахне крилом - і в синю даль,
Й донизу, в поле на ромашки,
З дощем посипеться печаль.
Світла пам’ять і Царство Небесне твоїй душі, Миколо!
