Поганський ідол її думок,
Відполірований, мов тотем,
Її ж уявою, здав на крок,
Вона ж химерила: “Вдвох ідем”.
Тіла сплітались у алфавіт –
Вже кілька глав і ба навіть мап.
Коли ж зненацька урвавсь політ:
“До нових зустрічей! Ось і трап.
Спускайтесь, серденько!” Ранній день
В чужім порту. Лиш старий багаж…
“Не треба плакати, все пройде!
У мене, власне, новий вояж…”
Вона розгублена, мов турист,
Брела між смугами навмання...
І новий ідол не забаривсь.
А якось ідолом ще зрання
Сама прокинулась між епох.
Ото був номер! Ледь не здалась!...
Та під дошкульний переполох
Усіх божеств навікИ зреклась.
