Приспала світ опівночі пора,
В тумані марять ліхтарі
І править бал нічна мара
До світанкової зорі.
Знов віщий сниться сон мені
Ніби пливу рікою у човні
Й від мого берега до твого
Простерлась місячна дорога.
Ніби в липневу теплу ніч
Туга спадає з наших пліч,
В пору нестримну і чужу
Переступили ми межу.
Що в дивнім, феєричнім сні
Зізнатись сталося мені
І покохати так, як не кохав.
Такої страсті світ не знав -
Пашіли губи поцілунком
Й обійми були порятунком,
І торжество єдналось з болем
І вічного хотілось, як ніколи...
Історія банальна і стара -
Все сталось наче гра,
І в страсті дива не буває,
Ріка часу усе змиває,
Все відбирає, як чужа
Руйнує і вбиває без ножа,
У теплу каву сипле сіль,
Лишає від кохання біль
І втрат незагоєних рани,
Розбиті вази з порцеляни,
Розп’яті почуття на вівтарі,
З світанням мертві ліхтарі…
Я стрепенуся від такого сну,
Бо знаю що закоханий шалено,
Пора, пора пливти човну,
Вже зачекалась ти на мене.
