***
Чекання довге, ніби ніч,
коли до немочі не спиться.
Цей довгий спіч, нестерпний спіч!
Ці голки і гострючі спиці!
Утомі вже нема числа,
вимірювань нема безсиллю.
Де б мало бути два крила
гаптує день шляхи безкриллю.
І пише хтось: на жаль, на жаль...
І стогне хтось: уже не можу!
І скрізь межа, і скрізь межа...
А круг квітують пишно рожі.
А круг життя і піснеспів.
І ще - збайдужена невіра,
що звір поміж людей забрів,
що глибшає недуги прірва,
Рихтуючи сто тисяч жал
у спраглі дихання легені,
де скрізь межа, де скрізь межа
і муки виспрагло-шалені.
19.06.20 р.
Гарно! 
