У шкаралупу “тук-тук” завзято –
Яєчко трісло і “Добрий день!
Я з вами житиму, мамо й тату,
Учіть, по-швидше, своїх пісень!”
Розправив вітер крильцята зразу:
А потім сам її підхопив!
Затисла в дзьобі батьківську фразу:
“Ростеш у ліпшому зі світів!”.
І нумо поміж птахів носити:
“Живем в достатку, кругом Едем,
Веселі діти і будні ситі,
Захочем ліпшого - пропадем!”
Лиш дуже зрідка її бентежив
Закон про стіни і дах зі скла...
Та світ здавався таким безмежним –
Гасила сумніви і жила.
Одного разу, під час забави,
Набрала швидкість і як гайне!
Ледь не вкресалась в горожу праву,
Та Бог вберіг пташеня дурне.
Зірок із неба хапать не стала,
На стіну дертися не прийшлось,
Тому, покірну і не зухвалу,
Раз навіть в приклад поставив хтось.
Тоді ж і сталась ота Подія.
Воно, насправді, не суть яка,
Та саме гніву отруйна дія
Дала свідомості копняка.
Забула враз, що отут годитись,
Де в світ прийшла, їй заказ велів,
Відчула миттю задуху, притиск
Угору ринулась стрімголів!..
Вже витер час з голови деталі…
Пробила стелю чи не вдалось?..
Нові батьки у дзьоби зухвалі
Вкладають вічне: “Найкраще – ось!”
