Яка благодать: тепло, сонячно, мило!
Яка благодать в прохолоді лісній!
Злітає душа в небо синє на крилах
І серце співає в казковому сні.
І бачу красу, що з’являються сльози.
Це радості сльози. Це вдячність Творцю.
Відходять проблеми, морози і грози
Й співаємо славу безмежну Митцю.
Яка благодать чути голос зозулі!
Яка благодать коли сяє роса!
Хоч будуть за мить вже ці миті минулі,
Залишиться в пам’яті дивна краса.
Яка благодать бути Божим творінням!
Яка благодать жити серед краси!
Не птахом, не квіткою і не корінням, –
Людиною Бог дав нам бути усім.
