Жив в селі у нас Іван,
Люди звали Сміхован...
Ми малі були й не знали,
Чого ж так Івана звали...
Він і працьовитий був,
І ще й гарно в дудку дув...
І ми слухали бувало,
Й за Іваном слідкували...
Нам хотілось розгадать,
Сміхованом хто назвав?
Й чого саме Сміхованом,
Краще все ж таки Іваном...
Ми за ним часом ходили
І шепотом говорили,
Щоб Іван нас не почув,
Й ким же він насправді був?..
Раз почули як Іван,
Курей своїх рахував:
Айн, цвай, драй, фір,ф"юнх і зехс...
Що ж то за такий секрет?..
Ми хоч в школу вже ходили,
Іноземну ще не вчили...
Намагались відгадати,
Що ж це мало означати?..
А для ловлі риби в нього
Вудок не було ніколи,
І корзин так як у нас,
В той далекий уже час...
В нього був якийсь сачок,
Схожий чимось на мішок,
А точніше на мішечок,
Чи торбину, чи й кишеню...
Ще була в того Івана
Кочерга якась погана...
Він тією кочергою
Малював щось над собою...
Та малюнка ж не було,
Простір то ж не полотно?..
Щоб загадку розгадати,
Треба ж в когось запитати?..
Дивуватий той Іван
Один в хаті проживав...
Ми й у вікна заглядали,
І в батьків своїх питали,
Та батьки лиш посміхались,
Й ми нічого не дізнались...
Про Івана - Сміхована
Я ось байку написала...
Хочте вірте, хочте й ні,-
Це було в моїм селі...
P/S:Ми як виросли дізнались,
Що була в Івана сім"я,
Та в війну згоріла вся...
Тож з війни як повернувся,
Іван казали і "рехнувся",
З розуму точніше з"їхав,
Лікував себе він сміхом...
Ще відкрию я секрет,
що життєвий тут сюжет...
Інколи за посмішкою людини не здогадуєшся про те, що їй довелося пережити. 
