Покрий корою рук своїх і заховаються в порізах.
Надми у тишу слів і сподіванням марним обростуть.
Тебе немов святиню вознесуть, замолять у страхах, у мріях
І прокладуть крізь твоє серце борозну.
Ти тільки відгукнись - маленькі темні люди
Вгризуться в серцевину і виїдять душі твоїй м’якіш,
На мощі розберуть твої тілеса, храми для тілес збудують,
Потім напишуть з тебе образ і ти його сльозами окропиш.
І навіть образ твій закам’яніє мов намогильна баба,
Безлика і безправна - у святості не має прав.
Тому мовчи і не давай їхнім скорботам ради,
Залиш їх у зневір’ї, на самоті зостав.
