Я вибираю глибину,
Хоч досі плавати не вмію.
Все ж обираю глибину,
Бо від нікчемності марнію…
Ота душевна пустота,
Яку приховує погорда,
Хоч безумовно дуже модна,
Хоч і на все часами згодна,
Все ж пустота!
І за кордон чужих очей,
Безстрашно днями виступаю.
Та за кордоном тих очей,
Нема того, чого шукаю…
І кожен новий горизонт,
Що вирина над світом сірим,
Хоча й рум’янить жаром шкіру.
Та раптом знов несе зневіру
Той горизонт…
Мене до рани не клади,
Я не зцілю її – не можу,
Не сип мене і не клади,
Хай навіть наші рани схожі…
Я ще боюсь, що гнилизну,
Мені за рану видаєш ти,
Не переймаюсь щодо решти,
Усе напевно можу знести,
Лиш гнилизну...
Я вибираю не її,
Я довго-довго вибираю,
Та, сподіваюсь, не її,
Бо від нікчемності вмирають...
