стало байдуже на світлофори
на земельні ділянки міжпросторових меж
залиті цементом проблемні затори
обвитий плющем світла кортеж
напівмертва сидить в голові
давить на нервові закінчення
співає пісню смерті землі
із нетерпінням чекає з нею увінчання
штурхає перехресно півкулі не мозку
віє холодом на тіло сконструйоване з льоду
заспокоюється під час хвилинного посту
опрацьовує статті про психіатричну моду
керує життям одягаючи темну вуаль
розформовує радість у діях
трансформує існування в кришталь
розбиває, і кожна мить гине
гинуть колонії живих ще клітин
останні тверезі замітки у розумі
гинуть емоції внутрішніх щасливих меншин
поки хліб догорає у тостері
