Життя, що вже триває чотирнадцять тисяч років.
Уявіть, це ж скільки по землі зроблено кроків?!
Це скільки зроблено життєвих помилок.
Змальовано печер, написано книжок, ціловано жінок …
Воїн, мисливець, лікар, викладач,
Вирує в різнобарвності життя.
І кожен раз лякливий утікач
У переддень загрози викриття …
А скільки болю, як іде вона.
Злітає в небеса чергова неземна …
Дивуючись, радіючи нетлінній юності твоїй.
Лещата здавлюють незмінно серця стрій.
Лиш зараз викрили тебе твої книжки й студенти,
Чогось не помістила в собі тисячолітня голова,
Думок не спрацювали диригенти,
І лінія пряма стала крива …
Що це за молодь, що шанує догми,
Що бачить на всі боки лиш межу,
Біда не в тім, що фантастичні ці думок хороми,
Зустрів не віру, а чергового ханжу …
Що просто інше, невідоме - все готовий вбити,
А потім з переляку утекти,
Так люди із Христом колись змогли вчинити,
І ось нездарність цю свою зуміли зберегти …
А потім інша спроба …
В колі начебто освічених колег.
Тепер не злоба, а хвороба,
Вже не кордони. Вже цілий ковчег.
Людину так лякає невідомість.
Страшніше смерті - з чимось незнайомість …
Є те, що можна. Добровільна заборона.
Суть та ж сама, але ж стіна бетонна …
Колеги, не лякайтесь.
Це лише роман.
Ще не написаний. Терпінням запасайтесь.
Пробачте, що завдав духовних ран.
Я налякав вас трішечки, зізнайтесь ...
Усі пішли. Лиш залишилось двоє.
Один все зрозумів. І жити з цим не зміг.
І та, що вкотре вже віддала серце своє.
Він вкотре в битві за кохання переміг …
*з вдячністю Джерому Бігзбі та Річарду Шенкману за чудове осмислення людської суті