Вклонився дуб і тихо думу дума,
стоїть віки, світ зна не навмання –
цих перехожих, йдуть в суєтність шуму –
про те, що в світі люди є рідня.
Рядком цей шлях старий, зміїться в невідь –
десь під горбом забутий хутірець...
Стовп верстовий тут похилився, древній.
Дуб – старець мудрий, ну а може жрець...
У вітах-вусах усмішка неначе,
блукають люди здавна в трьох кутах:
"О, чоловіче, рідний небораче –
веселість щезла в селах й городах"
Хто буде слухати старого дуба?
Ще поколінь багато пройде тут
через жадобу, лицемірство, скупість,
зло, войовничість – все ж в ЛЮБОВ прийду́ть.
Птахи щебечуть – дуб у тінь гостинно
приймає всіх і пілігримів теж,
що між людей слова несуть билинні,
а в небесах пливе хмарок кортеж...
06.01.2018р.
Різдвяна ніч.
